10 грудня 2021 року у рамках створеної в Україні хокейної Суперліги перший матч у своїй історії провів клуб «Альтаїр». Граючим тренером дружківської команди став нападник Денис Кочетков. За свою кар'єру 41-річний гравець провів 152 матчі у КХЛ, виграв Кубок Шпенглера з мінським «Динамо», а у складі «Донбасу» взяв Континентальний кубок та двічі підкорив чемпіонат України.

В інтерв'ю Денис Євгенович розповів про особливості роботи в «Альтаїрі», завдання команди на поточний сезон та згадав найяскравіші етапи своєї ігрової кар'єри.

― Денисе, як надійшла пропозиція від «Альтаїра» стати граючим тренером?

― Працював дитячим тренером, проводив індивідуальні заняття. Зателефонували з «Альтаїру», пояснили ситуацію. Сказали, що створюється нова команда у Дружківці. Відразу попередили, що основа складатиметься з молоді, а мені запропонували посаду тренера, який грає. Я довго не думав - погодився.

У клубі створені добрі умови, а для мене це ще й перспектива майбутнього зростання як тренера. Тому я тут.

    

― Це один з етапів на шляху до посади головного тренера?

- Так звичайно. Ще будучи гравцем «Донбасу», я вже замислювався про те, що надалі хочу працювати тренером. Розглядаю нинішню посаду як добру перспективу розвитку. Все залежатиме від ситуації. Подивимося що буде далі.

― Але тренувати Вам подобається?

- Так. Це моє. Мені цікаво тренувати дітей, але відчуваю, що вже готовий і з дорослими працювати. Це вже буде таким серйозним викликом.

― 16-матчева серія поразок «Альтаїра», мабуть, найдовша у Вашій кар'єрі?

- Так. Такого раніше не було. Молода команда, хлопцям по 17 років. Важко скласти конкуренцію більш дорослим і майстровитим у першому сезоні. Плюс суперники більш фізично розвинені. Але ми намагаємось, робимо все можливе. Потроху прогрес відчувається.

Були ігри, у яких могли зачепитися за очки. У зустрічі з «Краматорськом» так і вийшло (6:7 ОТ – прим. автора). До цього було кілька матчів, коли програвали у третьому періоді в одну шайбу, але наприкінці пропускали ще кілька разів. Бракує сил, щоб стабільно виступати усі 60 хвилин.

Це справа часу. Потрібно працювати над собою.

― Підбадьорювати хлопців доводиться?

― Підбадьорювати, пояснювати, а десь і лаяти. Все разом. Це такий непростий процес, тому що більшість гравців на дорослому рівні ще не грали і сезон 2021/22 для них дебютний у цьому плані.

У молодіжному чемпіонаті зовсім інший хокей. Зараз вони здійснили стрибок на вищий рівень. Тому вони зіткнулися із необхідністю перебудови. Тут все треба робити швидше - думати, рухатися, приймати рішення. Багато тактичних моментів, які доводиться враховувати. Працюємо.

У деяких іграх виходить дотримуватися обраної тактики, у деяких - не дуже. Декілька матчів проводимо більш-менш рівно, а потім починаємо провалюватися. Наприклад, як із «Донбасом» у 17-му турі (1:9 ― прим. автора).




― У сезоні 2015/16 у Вас була протилежна ситуація ― Ви у складі «Донбасу» грали проти чотирьох молодих команд у чемпіонаті України. Але тоді рахунки були по-справжньому великі – 23:0.

― «Альтаїр» сильніший за ті команди. Тоді в «Білому Барсі», «Юності», «Рапіді», «Крижинці-Компаньйоні» грала взагалі одна молодь. Ті хлопці поступалися нашим нинішнім хокеїстам, тому й рахунки були великі.

Тоді ж молоді взагалі не мали підтримки досвідчених товаришів. У цьому різниця.

― Ви бачите у своїх партнерах-підопічних можливих представників майбутньої збірної України?

- Складно зараз сказати. За певної роботи та наявності бажання 2-3 особи можуть потрапити до збірної. Але для цього потрібно максимально викладатись на тренуваннях та обов'язково виконувати тренерські установки в іграх. Дуже багато нюансів, але є шанси.

― Для хлопців це унікальна можливість ― грати у дорослій команді вже у 17 років?

― Це чудовий шанс для них. У 17 років не кожен може потрапити до дорослого колективу. Одиницям це вдається. А тут ціла команда. Для зростання це важливий та позитивний момент. Хлопцям по-справжньому пощастило. Тепер треба забувати молодіжний хокей та показувати дорослий. Від них зараз дуже багато залежить: наскільки готові сприймати установки, чути підказки.

― Головний тренер «Альтаїру» Володимир Карабаджак справляється зі своїми обов'язками?

- Вважаю, що так. Як на мене, йому цього сезону стало набагато складніше працювати. Все-таки в молодіжній лізі команда впевненіше почувалася і це позначалося на результатах - його підопічні практично всіх обігравали. У Суперлізі складніше. Але Володимир Григорович уже давно знає всіх хлопців, виробив до них необхідний підхід.

Просто завдання у нього ускладнилося. Намагаємося всі разом допомогти молоді. Бажаємо, щоб команда грала, показувала результат, набирала очки.

― Схоже, що на перший план виходить не турнірний результат, а завдання виховання гравців?

- Так, все вірно. Про турнірні завдання важко зараз говорити. Головне у конкретній грі показати себе добре, скласти конкуренцію опоненту і там, де це можливо, взяти очки. Адже без цього теж нікуди. Результат не головне, але програвати ніхто не любить. Усі хочуть перемагати. Ми намагаємося. Виходить, щоправда, поки що не дуже добре. Це м'яко кажучи. Хлопці розуміють, що зараз їм потрібно перебудуватися.

― Команда вже освоїлася у дорослому хокеї чи все ще не розуміє куди потрапила?

― У перших матчах хлопцям було тяжко. Зараз уже трохи перебудовуються. Прогрес є, але все одно припускаємося багато помилок.

― Існує якийсь віковий рубіж, до якого ще можна припускатися нинішніх помилок?

― Ось хлопцям 17. Думаю, до 20 років вони можуть ще вважатися молодими хокеїстами. Не довше. Так що вони мають час, щоб повністю сформувати себе як гравців. Потім необхідно поліпшувати наявну міцну основу.

― Для Вас Україна вже як рідна?

- Можна сказати, що так. Цьогорічний сезон із «Альтаїром» уже п'ятий для мене в Україні. До цього були чотири роки у складі «Донбасу» – по два у Донецьку та Дружківці. Багато знайомих та друзів в Україні. Почуваюся тут дуже комфортно.




― Найтепліші спогади про Україну ― сезон КХЛ 2012/13?

― Взагалі весь донецький відрізок викликає теплі спогади ― той самий перший сезон, коли ми ще у Вищій хокейній лізі грали. Команда хороша була, приємно було перебувати у тому колективі.

Наступний сезон, коли ми почали грати у КХЛ, також став знаковим для клубу і мене особисто. Залишилися дуже яскраві спогади.

― Під час нагородження чемпіона України сезону 2015/16, Ви чи не єдиний, хто не сфотографувався з кубком, та й на командних кадрах на Вашому обличчі не було ейфорії…

- Навіть не знаю. Мабуть, спокійно поставився до чемпіонства. Мені здається, що коли ти маєш стати першим і впевнений у цьому, то… Емоції, звісно, ​​були. Просто від радості не розривало. Об'єктивно ми мали завойовувати кубок і команда була впевнена у своїй перемозі. Все це дуже радісно, ​​але всередині. А так ― стримано реагував.

― Але при цьому дві шайби «Краматорську» святкували яскраво.

― Шайби ― так. Це інше. У грі ти емоційніший. Особливо коли забиваєш у ключовий момент. Тоді ти не контролюєш емоції. А як тільки звучить фінальна сирена, заспокоюєшся і якось спокійніше до всього ставишся.

― Ви традиційно результативно виступали у плей-офф. Це улюблена частина сезону?

― У чемпіонаті теж намагаюся викладатися на 100 відсотків. Просто у матчах із слабшими командами, коли результат уже визначений, продовжувати грати результативно непросто. У плей-офф суперники сильніші і результат важливий. У матчах на вибуття у всіх лігах грає по-іншому. Регулярні чемпіонати проходять спокійніше, а у плей-офф усі починають працювати з подвоєною енергією, тож результат інший.

― З «Дженералз» напружені матчі у плей-офф чемпіонату України були?

― Так, якщо не помиляюся, всі матчі важкі були, хоч ми 4:0 виграли, але точилася рівна боротьба і десь нам трохи пощастило, у якійсь грі краще реалізовували моменти.

― При цьому ще до старту фінальної серії все одно була впевненість у підсумковому успіху?

- Так. Справа в тому, що відчуття ґрунтувалося на нашому складі. Мені здається, наші гравці були трохи сильнішими. Впевненість була, але це спорт – все могло статися. І найбільш очевидні переможці програють. Налаштовувалися дуже серйозно, добре грали, і це вилилося в перемогу.




― Поясніть тактичний момент формування п'ятірок. Збоку виглядає логічним змішаний варіант, щоб досвідчені допомагали молодим. Чому так не робиться?

― Вирішили сформувати одну ударну лідируючу ланку. Якщо розбивати по різних ланках, важко буде. Справа в тому, що молодь поки що з об'єктивних причин відстає. І у запропонованому тобою варіанті важко буде не трьом, а всім гравцям.

Ми розуміємо одне одного, нам легше так діяти. Друга трійка також разом уже не перший рік. Вони зіграні та не бачу сенсу їх розбивати.

- Я добре пам'ятаю пару Ваших блискучих шайб у светрі донеччан. Перша ― «Атланту» в КХЛ із передачі Сергія Варламова, друга ― «Кременчуку», коли Ви самотужки пройшли весь захист від своїх воріт і закинули на той момент воротареві збірної України Едуарду Захарченку. Якийсь із цих голів входить у Ваш особистий топ-рейтинг?

― Мені добре запам'яталася шайба під час виступу за новосибірську «Сибір» у сезоні 2006/07. У матчі проти «Вітязя» я об'їхав ворота та забив гарний гол. У Донецьку «Атланту» також гарна шайба була і у грі проти «Кременчука». Так, тоді я справді об'їхав весь майданчик та зумів забити.

― Тоді головний тренер «Донбасу» Анатолій Степанищев на тренерській лаві радів як ніколи.

- Ну так. Коли команда виграє, тренер завжди у гарному настрої. Але, згоден, тоді на лавці емоції особливо яскравими були.

― У Вас 149 матчів у КХЛ у складі шести команд. Якийсь клуб стоїть окремо?

― Найкращий командний результат таки був у Новосибірську. Тоді, щоправда, ми виступали не у КХЛ, а ще у Суперлізі. Три сезони відіграв, ми хороший результат показали, склад був сильний. Та команда запам'яталася найкраще у кар'єрі. Я маю на увазі хокейну складову, і взагалі дуже дружний колектив, який зібрався в «Сибіру».

― Ще була дуже сильна команда у «Донбасу» у сезоні 2012/13, коли Ви виграли Континентальний кубок у Донецьку.

― Так, ми тоді виступали у КХЛ і команда справді була сильною. Суперфінал турніру проходив у Донецьку, ми повинні були вигравати. Інших варіантів не розглядали. За складом ми були сильнішими за інших опонентів ― білоруського «Металурга», французького «Руана» та італійського «Больцано». Ми перемогли, хоч і вийшло все непросто – першу гру у команди зі Жлобіна ми виграли лише з рахунком 1:0.

― Напевно, відтоді не було учасника КК із сильнішим складом?

― Наступного сезону «Донбас» теж мав потужну команду. Але виграти вони тоді не змогли.

― У єврокубку мали як мінімум вигравати свою групу і в сезоні 2016/17 у данському Оденсі.

- Повинні були. Десь чогось не вистачило, хоч і склад був хороший. Загалом грали нормально і у всіх трьох матчах відкривали рахунок, а у результаті зазнавали поразки з мінімальною різницею.

Справа в тому, що у Кубках все дуже складно – програв один поєдинок і далі пройти складніше. Турнір швидкий, везіння дається взнаки і багато інших факторів.

― Сергій Варламов увійде до числа найкращих Ваших партнерів? Ви грали разом у мінському «Динамо» та «Донбасі».

- Звичайно. Ми з ним багато сезонів разом провели. Підтримуємо зв'язок досі. Ось Варламов навіть зараз у формі. Думаю, йому досить трішки потренуватися, щоб грати на тому ж рівні.

― Хто ще з «Донбасу» останніх років міг би посилити зараз «Альтаїр»?

― Якщо говорити про останніх партнерів, з якими у «Донбасі» грав у ЧУ в період з 2015-2017, то Ілля Докшин є нападником високого рівня. Досі виступає в Естонії. Якщо говорити про досвідчених хокеїстів, які все ще продовжують грати, Докшина точно взяв би.

― На ворота тоді Євгена Царегородцева?

- Женя добре грав. І зараз міг би допомогти команді.

― У сезоні 2015/16 підсумковий успіх донеччанам принесла російська п'ятірка?

- Ні. Тоді вся команда була сильною. Не було у нас гравців, що виділяються, або навпаки тих, хто випадав зі складу. Кожен зробив свій внесок у підсумкове золото. Була справді спільна перемога.




― Напевно, через подібні формулювання колишні партнери і відгукуються про Вас із особливим теплом? Ніколи не чув нічого поганого від гравців чи тренерів про Дениса Кочеткова.

― Мені складно про це судити. Ти спілкуєшся з гравцями, знаєш більше. Добре, якщо це насправді. Мені дуже приємно це чути.

― У роздягальні Ви спокійний? 

- Я спокійний. Намагаюся пояснювати. Кожен по-різному це робить. Хтось емоційніший. Це треба розуміти та враховувати. Не завжди ж якась критика говориться зі зла – просто людина так висловлює свої емоції.

Скажу, що це виходить не завжди, тому іноді доводиться й підвищити тон. Як, наприклад, у тій самій грі проти «Донбасу».

Так, «Альтаїр» слабший, але програвати 1:9 ми ​​не повинні. Навіть чинному чемпіону. Потрібно грати, боротися. Я ж розумію, що рівень різний і шансів на перемогу ми мали мінімум. Все одно, навіть програвати треба гідно.

Нехай в атаці у нас не все поки що виходить, але в обороні можна і треба діяти суворіше. Намагатися менше пропускати. Начебто концентруємо увагу на захисті, а отримуємо багато шайб. Намагаємося гравцям щось пояснювати, але помилки поки що повторюються. Причому на тренуваннях, здається, всі розуміють. Виходять на лід і губляться, чи що.

― До зустрічі з «Донбасом» по пропущених шайбах «Альтаїр» йшов у таблиці вище «Білого Барса»…

― А що нам рівнятися на них? Потрібно свою гру ставити. Повторюся, в обороні треба правильно діяти, щоби не було провалів.

― Подолати всі ці помилки реально?

- Звичайно. Головне, щоб у хлопців з'явилося правильне мислення. Якщо не вистачає фізичних даних, це просто виправити. Але якщо немає ігрового мислення, толку не буде.

― Як Вам вдавалося знаходити спільну мову з емоційними тренерами. Наприклад, Анатолієм Степаніщевим?

- Нормально. Не було жодних проблем. Розуміння було, вимоги зрозумілі.

― Ви вважаєте, що «Альтаїру» потрібне посилення чи про це не йдеться і треба ростити молодих?

― На даному етапі команда створювалася, щоб награвати молодь. Просто керівники зробили досвідчену ланку. Це можливість розвиватися та підвищувати свою майстерність для молодих. Думаю, що кадрових посилень не буде, наш пріорітет - вихованці. Наше завдання – допомагати їм. Якби стояла мета досягти турнірного результату, тоді довелося б шукати досвідченіших.




― Ви стали володарем Кубка Шпенглера, Континентального Кубка та стали чемпіоном України. Чи можете розставити ці турніри за ступенем важливості для Вас?

― Континентальний кубок більш значущий. Хотіли виграти у першому сезоні – не вийшло. Тоді Суперфінал проводили у Донецьку, тому було бажання реабілітуватися та склад підібрався сильний. Ми скористалися шансом та виграли.

― Задоволені своєю ігровою кар'єрою?

― Запитання завжди залишаються. Не зовсім вийшло так, як хотілося б. Але це я вже розумію зараз, озираючись назад. Розумію, що зробив помилки.

― Наприклад?

― Є свої нюанси. У деяких командах з керівниками неправильно поводився і так далі. Були моменти. І якби не припустився якоїсь помилки, можливо, все склалося б по-іншому.

Якщо оцінювати загалом, вважаю, що можна бути задоволеним. Просто розумію, що могло б усе скластися краще.

― Досвід, у тому числі й скоєних помилок, допомагає у нинішній тренерській роботі?

- Думаю, так. Коли ти пройшов пристойний хокейний шлях, набутий досвід допомагає.

― Як Ви вважаєте, чи можна стати успішним тренером без ігрової кар'єри?

- Чому ні? У всіх видах спорту є такі приклади. Не кожен хороший гравець може стати таким самим тренером. І хокеїст, який на високому рівні не виступав, може стати найсильнішим фахівцем.

Повне інтерв'ю